Коли це робити і як це робити?

• Updated
• / 382 Read

Коли це робити  і як це робити?

        На перший погляд відповіді на ці питання прості. Коли робити – відповідь однозначна – робити уже сьогодні, завтра і після завтра. Але знову на жаль це неможливо бо у нас війна і змінювати Конституцію заборонено. Але якщо захотіти то можна і змінити. Для чогось нам розказували що під час військового часу можна провести вибори.

       Значить треба відкласти ці рішення до завершення війни. Але відкладати потрібно тільки процес прийняття. А процес напрацювання рішень, і їх експертиза та обговорення і напрацювання кінцевих пропозицій необхідно продовжувати кожного дня коли є можливість. І починати їх втілювати як тільки буде відмінено військовий стан.

       Тепер наступне питання як це зробити? Знову на перший погляд просто – внести необхідні зміни в Конституцію, законодавство – змінити себе і свої погляди і все піде на покращення. На жаль і тут теж не так просто. Вся історія нашої незалежності – це історія змін, реформ і покращень.  Чиновники і депутати день і ніч розробляли закони, реформи, приймали постанови, видавали накази, писали положення,  депутати проводили засідання, вели дискусії до посиніння лупили один одного заради однієї мети – це покращення нашого рівня життя, ефективності управління державою та підвищення економічного розвитку держави. Але як сказав один політик у нас, що не роби виходить або комуністична партія або автомат. У когось збільшуються рахунки в швейцарських банках а держава стає все біднішою і біднішою і наш рівень життя все зменшується. Ми ризикуємо ввійти в історію як країна яка знищила сама себе своїми реформами і змінами, або як країна що допомогла своєму ворогу знищити себе.

         Джерелом наших бід є звичайна людська жадібність і спокуси які оточують нас. Ми очікуємо змін і ми їх робимо і робимо ефективно, доказ цього ефективні волонтерські рухи і люди що забезпечили армію замість держави в перші дні війни.  В той же час державний апарат який ми реформуємо постійно з метою покращення державного управління діяв і діє зараз заторможено, в’яло і насторожено не забуваючи при цьому про глибину наповнення свої кишень. Система управління що діє в державі це радянська ринкова система. Щось подібне є на схід від нас. Раніше була соціалістична і комуністична а зараз ринкова.  Люди що попадають в цю систему якими патріотичними вони б не були починають діяти за механізмами цієї системи.

         Що не так в цій системі? Ринок і державне адміністрування це не сумісні речі. Вся економічна наука каже що держава повинна створювати умови для ринку. Що створює наша система -  заборони і правила. При чому діє по невідомими для нас правилам. Не пояснюючи для чого і з якою метою введено ті чи інші правила, заборони, податки, ліцензії і багато чого іншого, чого не має в розвинутих державах світу. Правило просте чим більше людина заробляє тим більше вона сплатить податків, купить товарів, замовить послуг. Наше правило мінімальні заробітки, високі податки і жорстке адміністрування. Дальше високий чиновник якого ми обрали до влади робить висновок раз люди виживають значить мають додаткові доходи з яких не платять податки тому у нас низькі зарплати треба ще більше контролювати що у Вас іще можна забрати. Якщо подивитись на це збоку так це виглядає смішно але так це виглядає.

     Чому ми стали і нас називають країною з високим рівнем корупції? Тому що ми постійно боремось з виданими правилами, які нам щось забороняють або обмежують та потребують надмірних платежів за державні послуги. Кожний чиновник може придумати свої правила і починає на них заробляти. І якщо не платити то і нічого не можливо зробити і чогось досягти.  Приведу приклад із однієї із почутих розмов. Під час довгої поїздки. Одна державна установа, що забезпечує людей, що уже відпрацювали свій вік засобами для проживання взяла і урізала йому виплати які належали  по закону. Він звертається до них з проханням надати пояснення і повернути те що йому належить. Чиновники на пташиній мові присилають відповідь що вони здійснюють свою діяльність в рамках діючого законодавства. Що залишилось цій людині – звернутись до суду. Суд зобов’язує державну установу повернути відібране не законно. Державна установа присилає відповідь і в листі вказує що виконати рішення суду вона не може оскільки ці кошти уже передані іншій установі також державній на основі

Д И С К Р Е Ц І Й Н И Х повноважень структурних підрозділів і далі перелік не важливої інформації.

       Що таке дискреція - у юриспруденції дискреційні повноваження визначаються як право голови держави, уряду, інших посадовців в органах державної влади у разі ухвалення рішення з питання, віднесеного до їх компетенції, діяти за певних умов на власний розсуд у рамках закону. Мережа говорить що діяти поза межами закону дискреційні повноваження не можуть.

      Щоб розібратись з цим питанням  необхідно поспілкуватись з юристами і тоді робити висновки і ми до цього ще повернемось.  Цікавим було резюме цієї розповіді – знайшлись люди які за певну суму готові допомогти отримати законні виплати.

        Мережа поширила інформацію частина народних депутатів в часи війни хоче скласти свої повноваження. Джерело із Верховної Ради і багато інформаційних каналів повторили цю інформацію і ніхто її не спростував ні офіційно ні не офіційно.   Стаття 79 Конституції України текст присяги народного  депутата: "Присягаю на вірність Україні. Зобов'язуюсь усіма своїми діями боронити суверенітет і незалежність України, дбати про благо Вітчизни і добробут Українського народу.  Присягаю додержуватися Конституції України та законів України, виконувати свої обов'язки в інтересах усіх співвітчизників".

       Присягу на вірність приймають і військовослужбовці. За порушення присяги їх чекає кримінальне покарання. А на народних депутатів за складання повноважень і небажання виконувати присягу покарань не передбачено. Вони не доторканні. Тобто комусь можна а комусь ні. Комічна ситуація Джерело влади в державі обрало своїх представників (слуг) які розробили під свої потреби закони і обложили себе пільгами і високими статками а коли настали важкі часи слуги сказали Ми не хочемо виконувати свої повноваження ми ідемо.

      Питання, чому раптово їм не захотілось бути у владі? Щось підказує, що можливо уже не вигідно бути народним депутатом, неможливо стало лобіювати за винагороду  приватні інтереси, не можливо стало дери банити бюджет. Логіка каже що такі народні обранці ніколи не проголосують за закони які обмежують  можливості їх господарів не тих хто їх обрав а тих хто їх купив. Якщо надати право українцям приймати державні рішення то яка роль слуг буде.

     Уряд який ми наділяємо владою не прийме рішення про те, що необхідно підняти мінімальну заробітною плату до реальної прожиткової. Чому, тому що не вистачить бюджету для забаганок їх хазяїв. Як говорять деякі висококласні аналітики, які кожного дня аналізують життя держави до молекул  - бекграунд тягне.

     Що робити зрозуміло. Коли робити зрозуміло. А як це зробити  розуміння немає. Бо рішення ситуації не є рішенням проблеми. Треба вивчати досвід інших успішних держав розробляти свої варіанти одним словом давайте думати і ділитись своїми думками. Бо ті що ми думаємо що вони лідери насправді не лідери а   на зарплаті у когось, хто платить того ідеї і думки поширюють і політику пропонують.